Митрополит Шептицький заснував три греко-католицькі лаври: Скнилівську, Унівську, Свято-Іванівську. Чому це важливо?

Ви можете прослухати цей текст, ми озвучили його за допомогою штучного інтелекту:

Митрополит Шептицький заснував три греко-католицькі лаври: Скнилівську, Унівську, Свято-Іванівську. Чому це важливо?

ЛЬВІВ – На цей час в Україні є три православні лаври – Києво-Печерська, Почаївська (УПЦ МП), Святогірська (УПЦ МП), яка частково зруйнована Росією, а також відома Унівська лавра Української Греко-католицької церкви і ще є Свято-Іванівська у Львові, статус якої не ліквідований.

Заснував три лаври в УГКЦ глава церкви, митрополит Андрей Шептицький.

Чому це було для нього так важливо? Як Унівська лавра після падіння СРСР не опинилась у руках Російської православної церкви і чому Москва хотіла забрати цю обитель?

І яке загалом значення мають лаври для вірян України?

Для вірян лавра – це особливе духовне місце, де напуваєшся спокоєм, молитвою, вірою.

З грецької слово «лавра» означає «місцевість, яка обнесена стіною чи огорожею», тобто монаше село, вузька міська вулиця або квартал. Монастир отримує титул лаври при відповідній кількості ченців, коли має важливе духовно-історичне значення. Лавра безпосередньо підпорядковується патріарху, може бути лише чоловічою.

Титул засвідчує важливість монашої структури. Але немає великої відмінності між лаврами і монастирями, окрім статусу і загальнонаціонального духовного центру.

Українська Греко-католицька церква мала три лаври до Другої світової війни, до першого приходу «совєтів» у 1939 році. Важливість такого статусу для спільноти чернецтва розумів глава УГКЦ, митрополит Андрей Шептицький.

«Андрей Шептицький був такою глобальною постаттю в Церкві, в історії УГКЦ, в історії українського народу, що він бачив перспективу і на неї працював на багато століть вперед. Духовна атмосфера Галичини і загалом України у час, коли митрополит Андрей обрав служіння Богові, була непроста. Він ніколи не відокремлював західні терени України від усієї України. Митрополит творив Україну і українську Церкву, називаємо візантійську духовність, відколи відчув в собі покликання до стану духовного, до монашества, а це сталося 1888 року (Роман Шептицький вступив у Добромильський монастир василіян і обрав ім’я Андрей-ред.).

Коли став львівським митрополитом у 1901 році провів візитацію сіл і побачив тільки 2% сільського населення з освітою. І почав з освіти. Закладав ремісничі школи, гімназії і аж до університету. І підняв освіту на дуже високий вимір. Побачив, що отці василіяни приймають освічених людей. А багато молодих людей хотіли служити в монастирі. І він вирішив ту проблему», – розповідає ієромонах УГКЦ, засновник музею Андрея Шептицького у Львові Севастіян Дмитрух.

Митрополит Андрей Шептицький

Митрополит Андрей Шептинський запропонував відновити монастир візантійської традиції за правилами святого Теодора Студита. У василіанському чині правила були реформовані і пристосовані до тогочасного життя. Але митрополит Андрей знав візантійську духовність і запропонував відновити давню цю традицію монашого життя.

«А лавра вважається найвищою в структурі монашества. Митрополит Андрей розумів, що без доброго монашества не вдасться відродити Греко-католицьку церкву. Бо відродити церкву означає, що людей потрібно просвітити, катехизувати. Тому він запрошує чин редемптористів, сприяє відновленню сестер-служебниць. Скажімо, сестри Василіянки від нього отримують багато допомоги. Вони були у його підпорядкуванні.

Митрополитові йшлося про єдність Церкви. Він розумів, що тут найкращими дипломатами стануть монахи. І він вирішив відродити студитів. Тобто, він їх не заснував, він відродив. А студити – це були перші монахи, які прийшли з хрещенням Київської Росії сюди, на українські землі. «Студитський типікон» починається з різних ступенів монашества, що є безмовники, пустельники, місіонери. На всі бажання. Але треба визначити, якою людина є за своєю природою. Студити – це є монастир, де реалізовуються різні покликання», ‒ говорить отець УГКЦ Юстин Бойко.

Брати Андрей і Климентій Шептицькі

Перша греко-католицька лавра

• У 1902 році митрополит Андрей Шептицький у передмісті Львова купив за власні гроші землю для будівництва Скнилівської лаври.
• У 1903 році студити почали своє монаше життя. Митрополит написав приписи для монахів-студитів. Життя тут було строге і скромне.

Грамота Скнилівської лаври, підписана митрополитом Андреєм Шептицьким

Митрополит створив саме лавру, самостійний монаший осідок. У 1906 році лавру Святого Антонія Печерського на Скнилові було освячено і її архимандритом став Андрей Шептицький. Монахи займались садівництвом, городництвом, бджільництвом, столярством.

«Митрополит тоді сказав монахам, якщо за рік виживете, то буде монастир. Не давав рік жодної дотації. Чому заклав лавру? Бо, найперше, це традиція Візантійської церкви. Структура монашого життя поділяється: на лавру, монастир, дім, скит. Лавра має право формувати нові монастирі, доми, скити», – каже отець Севастіян Дмитрух.

У роки Першої світової війни, у 1914 році Скнилівську лавру було частково зруйновано, монахів мобілізували до служби у війську.

А в листопаді 1918 року розпочалась польсько-українська війна. Львів тоді був поділений на польську і українську території. Частина Скнилова, де розташовувалась лавра, опинилася під контролем польського війська. Польські солдати спалили лавру, вигнали звідти монахів, кілька загинули. Студити змушені були покинути це місце.

Документ про урочисте освячення Скнилівської лаври

Унівська лавра

Митрополит Андрей Шептицький розселив монахів зі Скнилівської лаври по різних монастирях, зокрема в Унені і Зарваниці.

Пам’ятний хрест на місці Скнилівської лаври

І у 1919 році передав Унівську резиденцію галицьких митрополитів, давній монастир з ХІІ століття, ченцям-студитам. З цим монастирем пов’язаний давній рід Шептицьких. Адже у 1668 році архимандритом Унівської обителі був Варлаам Шептицький, який розпочав відбудовувати монастир, знову перетворивши його на оборонну твердиню. А у 1713 році архимандритом монастиря стає Атанасій Шептицький.

Митрополит Андрей Шептицький надав Унівському монастиреві статус лаври 24 листопада 1926 року. Тут працювала іконописна майстерня.

Церква Унівської лаври 2

Лавра була прихистком для духовенства в перші роки радянської окупації 1939-1941 років. Тут в роки німецької окупації монахи переховували євреїв, ризикуючи власним життям.

Діти сиротинця в Унівській лаврі УГКЦ, серед яких і єврейські хлопчики Адам Ротфельд і Леон Хамейдес, разом із Праведником світу ієромонахом Даниїлом Тимчиною

Після псевдособору 1946 року, коли було заборонено УГКЦ, радянські органи почали процес ліквідації лаври в Уневі. 5 червня 1947 року арештували 78-річного архимандрита Унівської лаври Климентія Шептицького. У приміщеннях лаври відкрили психоневрологічний інтернат для жінок. А монастирську церкву зробили місцем для розваг ‒ клубом. Іконостас ХVІІІ століття у храмі замалювали.

Цей процес нищення тривав до 1990 року.

Отець Севастіян Дмитрух став ігуменом лаври і застав тоді жахливу картину.

«Була велика боротьба за Унівську лавру. На неї дуже зазіхав Московський патріархат. Була загроза щодо мого життя. Я вперше зайшов у церкву лаври в 1990 році. В 1992-1993 роках виселяли хворих. Я знав, що ми маємо повернути і відродити Унівську лавру. Хоч мені говорили, що не треба і що не дам ради. Понищені келії, жахливий стан вбиралень.

Мене питали німецькі архітектори, з чого починатиму роботи. Там було 350 осіб з психічними розладами і ми почали зі спорудження очисних споруд. Бо все це стікало у річку. У церкві риштування стояло 7 років, бо реставрували храм. Узагалі головна відмінність між лаврою і монастирем не тільки в чисельності. Лавра ‒ найвища структура, формує монастирі, але за правилами монастирі і лаври ‒ однакові», ‒ каже отець Севастіян Дмитрух.

Сьогодні Унівська лавра розвивається. Тут є й майстерні, монахи займаються господарством. Лавра відвідують тисячі людей. Це стало особливим духовним місцем.

Унівська лавра

Свято-Іванівська лавра у Львові

Однак митрополит Андрей Шептицький розумів, що через зміну режимів, релігійні організації можуть зазнавати переслідування, розформування і створив товариство «Студіон», надіючись, що громадські організації все ж матимуть власність, тобто право власності збережеться.

Придбав 352 гектари землі у Львові, де сьогодні розташований музей архітектури і побуту імені Климентія Шептицького та парк «Знесіння».

Митрополит купив землю за гроші, які йому і братові, отцеві Климентію, залишились у спадок від мами Софії Шептицької-Фредро.

Мальовнича, велика територія дозволяла розбудовувати лавру, яка офіційно заснована 1 квітня 1927 року як Свято-Іванівська.

Сюди у 1930 році перевезли дерев’яну церкву з села Кривки Турківського району, яка донині є діючою і у ній служать монахи-студити.

«Але монахи там з'явилися, очевидно, раніше, бо титул лаври вже надається тоді, коли є відповідна кількість монахів і упорядкована духовно, а також ведеться суспільно-господарське життя. Коли лавра була заснована, монахи мали тільки монастирський будинок і каплицю. Очевидно, постала потреба у церкві і її перевезли з Кривки. Це було місце, де збиралися українці. Було три спроби спалити цю давню церкву: в 1931 році, 1937 і в 1944. У храмі перед приходом «совєтів» у 1944 встановили годинникову бомбу. Вона лежала в жіночій торбині. Коли монах її виніс, стався вибух і він загинув на місці. Монах своїм життя врятував церкву», ‒ розповідає монах-студит Юстин Бойко, який був настоятелем Свято-Іванівської лаври.

Свято-Іванівська лавра, 1930-ті роки

Свято-Іванівська лавра була зачинена радянськими органами, монахів вигнали. Щоб врятувати територію, яку купили брати Шептицькі, давню церкву, львівська інтелігенція звернулась до секретаря ЦК КПРС Микити Хрущова з проханням створити на території лаври Музей народної архітектури та побуту. У 1971 році музей під відкритим небом був юридично заснований.

При вході встановили пам’ятник Тарасові Шевченку і відтоді це місце почали в народі називати «Шевченківський гай». А історія Свято-Іванівської лаври залишилась лише в архівах до початку 90-х років ХХ століття.

Фрески капелана УПА Рафаїла Хомина, знайдені в каплиці

У монастирському приміщенні до сьогодні розташовується адміністрація музею, там є монастирська капличка з настінними розписами, які вдалося реставрувати. Монахи займають маленьку територію і продовжують служіння. Також відновлено монаший цвинтар. Музею надано ім’я блаженного Климентія Шептицького.

«На сьогодні немає жодного декрету, де б Свято-Іванівську лавру було позбавлено статусу лаври. Зараз там є п’ятеро монахів ‒ три священники, один диякон і один схимник. А згідно з «Типіконом» студитів, потрібно шестеро, щоб монастир став незалежним. Йдемо до цього. Митрополит Андрей заснував лавру у Львові ще й тому, щоб там зносилися молитви за гріхи, за прощення гріхів мешканців міста», ‒ говорить отець Юстин Бойко.

Церква з села Кривки

Історія монашества

Становлення структури монашества відбувалося поступово. До IV століття монашество було переважно еремітське. Ереміти оселялися подалі від соціуму в пустелях Палестини, Єгипту. Жили богоугодним життям. Серед тих, хто втікав з міста, бути ті, хто пішов за покликанням, бо почули цей поклик. А також були ті, які не погоджувались з тим, що імператор Константин надав церкві великі права і правовим актом (Медіоланський едикт) проголосив свободу віросповідання у Римській імперії. Так звані міленаристи, які втікали у пустелі, вважали, якщо імператор став прихильним до Церкви, то буде кінець світу. Їх зустріла різна доля, багато загинули.

Пустельні монахи зрозуміли, щоб вижити, вони мають бути у спільнотах.

Після 451 року ситуація в монашестві змінилася. Адже Халкідонський собор поставив монахів у ранг особливого церковного статусу. Монастирі почали впорядковувати. Тоді і поширилось життя монахів у спільнотах, коли повністю ченці були незалежні, вели господарство, за типом лаври. Патріархи розуміли, що через монастирі можна впливати на окремих єпископів і почали надавати монастирям статус ставропігії. Тобто, «ставрос» з грецької означає хрест. Закопували і засновували монастир. І він підпорядковувався не місцевому єпископу, а напряму патріарху.

На Русі чернече життя почалося до 988 року, а перші монастирі з'являються вже після Володимирового хрещення.

Вплив влади на лаври

На сьогодні в Україні налічується понад 550 монастирів. І, для прикладу, Почаївська лавра має статус ставропігії з 1997 року, тобто підпорядковується патріарху і священний архимандрит, попри заперечення чернецтва лаври, призначається з Москви.

Почаївська лавра

У царській Росії статус ставропігії для монастиря чи лаври став способом керувати цілою церквою і впливати на суспільство через таку потужну монашу структуру. Навіть, якщо єпископи виступали б проти.

Також у 2023 році, вже у час повномасштабної війни, Святогірська лавра на Донеччині, яка інтенсивно обстрілюється Росією, отримала статус ставропігії. А лаври ‒ у 2004 році. У цьому монастирі часто бував експрезидент-втікач Віктор Янукович, який сприяв розбудові лаври, коли був при владі. І через цю лавру впливали на цілий Донбас і донецькі підприємці давали великі гроші і через монастир впливали на проросійський електорат.

Свято-Успенська Святогірська лавра

Те, що монастир у Святогірську отримав титул лаври, називали політичним рішенням, щоб створити ще один містком для з єднання українського православ’я з московським. Тоді українські релігієзнавці наголошували, що надання статусу лаври Святогірському монастирю погоджували на рівні Москви. Настоятель лаври, митрополит Арсеній (Ігор Яковенко) перебуває під вартою за поширення інформації про розташування Сил оборони України.

Святогірська лавра після обстрілу російськими військовими

Ставлення Російської православної церкви до лаври є політичним, на відміну від того, як вони формувалися в Україні.

«Так склалися відносини між духовною і світською владами в Україні ще з часів Київської Русі, що князь прислухався до думки митрополита. Митрополитами обирали інтелектуальну еліту. Пізніше, залежно від того, які були лаври, то вони створювали собі більшу автономність і незалежність від влади чи меншу. Мазепа вклав у лавру всі гроші, не маючи спадкоємців. До думки намісників лаври прислухались.

У сучасній Україні теж були в різні періоди і різні відносини між намісниками і представниками світської влади. На печерських пагорбах вирішувалося дуже багато політичних питань: рішення про призначення прем’єрів, окремих міністрів, то православне лобі дуже активно в це включалося. Саме за Павла Лєбєдя.

Багато тримається на особистісних зв’язках і ця складова присутня. Ці відносини між намісниками лавр і владою були дуже нерівними і строкатими, залежали від багатьох факторів. Якщо влада політично слабка, то церква перебирала на себе державницькі функції. А якщо влада сильна, то візантійськими методами насаджувала те, що хотіла насадити», ‒ каже релігієзнавець Людмила Филипович.

Під час слідчих дій СБУ на території Почаївської лаври, що нині належить УПЦ (МП), 2023 рік

У «Повісті временних літ» мовиться, що Києво-Печерська лавра виконувала важливу місію не тільки духовну, але й соціально-просвітницьку. Тобто, монашество було ідеалом досконалого християнського життя.

Але вплив російської церкви, влади в Україні, залежність духовенства УПЦ (МП) від Росії зробили українські святині Києво-Печерську, Почаївську лаври осідками «русского міра».